 Релігія, яка безперечно домінувала в Тибеті до приходу буддизму, відома як бон ". Є припущення, що слова" бон "і" Бот "(назва Тибету, Бот, Бхотія) походять з одного джерела. Назва" Тибет "тибетською мовою -" Бод "(вимовляється пё, означає" верхня частина країни снігів ", куди географічно входять провінції У і Тсанг. Таким чином, назва То-Пё (д), - область, нині відома як Центральний Тибет, - в устах європейців з Дарджилинга стало звучати як Тибет.
Санскритською еквівалентом слова Бод є Бхотія - назва, під якою Тибет завжди був відомий в Індії. Немає нічого дивного в тому, що ця релігія в тій чи іншій формі присутня в Тибеті протягом всієї його історії. Вплив буддизму було відчутним тільки в Центральному Тибеті. Решта території країни, і особливо східні області, завжди залишалися під сильним впливом бон. Ідеологія буддизму сильно вплинула на характер релігії бон, світогляд тибетців і хід історії всієї країни. Але немає жодного сумніву також у тому, що сама ідеологія буддизму, проникаючи в Тибет, відчувала сильний вплив з боку релігії бон.
Стара релігія ніколи не була витісненої остаточно, часом вона злобно пручалася, спираючись на підтримку правителів і священнослужителів, що призводило до напруженого протистояння між послідовниками нової релігії (CHos-Pa) і послідовниками старої (Bon-Ра). І все-таки бон був змушений трансформуватися в бон-чо для того, щоб вижити. Буддизм став називатися Санг'е Кьі Чо ("Дхарма, Вчення Будди"), а також - наю-пай Чо "Внутрішня Дхарма", тобто релігія тибетської метрополії). Ми можемо спробувати відновити колишню картину і побачити, що ж являла собою древня релігія бон. Сьогодні вже ніхто не стане заперечувати ідею, що релігія якої-небудь країни так чи інакше пов'язана з географічними та кліматичними особливостями регіону. Клімат Тибету - країни, розташованої на запаморочливих гімалайських висотах, надзвичайно суворий і схильний вельми різким і непередбачуваним змінам. Умови життя були настільки вимогливими до людини і настільки не має на увазі будь-якого опору з його боку, що людина мимоволі починав сприймати навколишній світ населеним примхливими і ворожими духами. Мова йшла не про істот нашого світу, але про невидимих силах, контролювати які можна було тільки за допомогою окультного майстерності.
Саме слово бон походить від юн-друними-ги-бон, що означає "промовляти магічні заклинання", або "повторювати секретні формули".
Обговорювання містичних формул було однією з основних відмінних рис бон, і це ж саме можна сказати відносно пізньої релігії. Одним з назв для бонськіх магів було "Ах-Мес" ("Громової, древній!"), Але з часом ці два склади злилися в слово Амн'е. "Ах" є містичним стилем, який добре відомий в індійській тантрической традиції. Цей звук, крім того, входить до складу універсального містичного складу Аум. "Стародавній" означає безсмертну сутність і є аналогом індійського пуранам. Тому зовсім не випадково, що в релігії бон дух гір теж носить ім'я Ах-Міс.
Релігія бон часто невірно описується як поєднання шаманистских вірувань, фетишизму і демонології. Священнослужитель бона був магом і некромантією, в практику якого входило спів магічних заклинань. Він виконував незрозумілі для непосвячених танці і безстрашно вступав у сутички з невидимими демонами, що оточували його.
Світосприйняття бонцев населяло духами будь-які місця, особливо озера і гори, скелі та печери. Духи були всюди: одні ховалися глибоко під землею, інші парили високо в небі. Існувало безліч різновидів цих духів: джиг охороняли займану територію; цан були схожі на бешкетних гномів, які лазили по скелях і жили в печерах; похмурий і страхітливий сабдагов мешкав в нижньому світі і злобно переслідував тих, хто порушував його спокій, копаючи землю. Більшість бонськіх духів були ворожі людині і мали яскраво виражені риси демонів дре. Але були також і духи, яких можна було задобрити або перемогти. Вони перетворювалися на благодійників і захисників і розглядалися після цього як боги - лха. Цілком природно, що між двома цими воїнствами - богами і демонами - розгорталася нескінченна боротьба; людині ж залишалося обачно використовувати протистояння цих сил собі на благо.
Людина могла зберегти себе, якщо правильно направляв силу богів і вмів задобрити демонів. Якщо це був кочівник, що збирається подолати гірський перевал, то він повинен був з релігійною метою спорудити конусообразное будову (ступу) з каменів і з благоговінням обходити навколо нього, тим самим вказав повагу духу гір. Обладнуючи стійбище, він повинен був принести в жертву яке-небудь домашню тварину. Хоча, за уявленнями тибетців, існували цілі легіони богів і демонів, але все ж найбільш могутніми з них були "білий бог неба", "чорна богиня землі", "червоний тигр" і "шалений дракон". У пантеоні бон жіночі божества за кількістю перевершують чоловічі. Культ богині-матері був цілком природним продуктом примітивного соціального устрою старого Тибету, заснованого на матріархат. Деякі елементи цього впливу збереглися також і в пізньому бон-чо. Про це свідчать, наприклад, такі персонажі пізнього пантеону, як Палден-Лхамо (тибетський аналог індійської Калі), Долма (Тара), а також різноманітні дакіні.
Серед безлічі різноманітних божеств особливий інтерес представляє "синій бог неба", описуваний як "незмінне небо". Його поява пов'язана з уявленнями давніх людей про небі, як про щось непорушному. Синє небо було символом сталості, тієї обителлю, якій кожен тибетець прагнув досягти. Небо представляло материнський аспект, лоно, джерело і кінцевий пункт буття. Серед безлічі похоронних обрядів Тибету найбільш кращим вважався той, який мав назву "небесне поховання", в ході якого, за уявленнями давніх тибетців, людина повертався на небо.
Верховним божеством в бон вважався Небесний Наставник, пізніше він став ототожнюватися з великим богом- йогином буддизму Махаяни - Самантабхадра. Це пізніше божество найбільш помітно фігурує в пантеоні школи н'ігма, тісний зв'язок якої з релігією бон не викликає ніякого сумніву. Магічний ритуальний кинджал пхурбу, широко поширений в Тибеті і використовуваний в ритуалах всіх шкіл, шанується як символ небесного божества. Це божество індійського походження володіє крилатим тілом і часто згадується як птах Гаруда.
Легенди та перекази бон говорять про бонськіх небесах, яким поклоняються, і досягнення яких після смерті є вищою метою. Досягнення небес насправді означало набуття прекрасного тіла і вічного життя і щастя ще за життя. Люди все своє життя мріяли про досягнення небес і в кінці її прагнули зробити "раптовий прорив" у царство вічного щастя.
Бонские релігійні заходи мали вельми складну структуру. Вони складалися не тільки з "виголошення заклинань", але включали також різні ритуали, танці і жертвопринесення. І природно, ці заходи вимагали присутності спеціальних священнослужителів.
Священики бон не давали обітницю безшлюбності, і, тим не менш, вони часто були затворниками, носили зачіску з поплутаних нестрижений волосся і жили в повній самоті в частіше джунглів або високо в горах. Виконуючи ритуал, бонская священик одягав високу митру чорного кольору, прикрашену пір'ям павича або півня; іноді використовувалася діадема з кісток людських черепів, увінчана парою схрещених "блискавок" (вішваваджра). В руках священик тримав невеликий подвійний барабан (дамару), кожна з секцій якого стилізувала людський череп. Цей барабан був основним інструментом мага, а його звук надихав і викликав священний трепет.
Спектр функцій бонская священнослужителя був надзвичайно широкий: він виступав одночасно магом і некромантією, шаманом і чарівником. Він потрапляв у владу богів, і через нього божества проявляли себе в цьому світі. Різними магічними маніпуляціями він міг захистити людей від свавілля злих духів, міг привернути до людини увагу божества-покровителя. Були також і особливі вміння, на яких міг спеціалізуватися священик бон. Деякі спеціалізувалися виключно на магії і могли "сплести мотузку" між землею і небом. Інші пророкували майбутнє, читали знаки і робили передбачення, виліковували недуги і управляли погодою. Були маги, що спеціалізувалися на роботі з померлими, - вони проводжали їх душі в безпечні місця потойбічного світу. Один з різновидів бонськіх шаманів займалася виключно співом заклинань і спеціалізувалася на музичному і вокальному виконанні релігійних служб. Магія в той час і в тих місцях мала особливе значення, від неї залежали всі інші людські справи, починаючи з сільськогосподарських робіт і закінчуючи весіллями, ось чому священнослужителі бон були в такій пошані.
Священнослужителям бон належить лінія наступності, яка починається з "одягненого в синю тогу" засновника релігії Шенраба, перший склад імені якого говорить про його приналежність до професії шамана. Кажуть, що він був "реальним людиною, яка досягла висот досконалості в магії" і тим, хто "надав форму релігії бон". Він був також і правителем, об'єднавши ролі верховного шамана і царя, що відбилося пізніше в системі тибетської теократії. Він сприймався сучасниками як еманація "Небесного Наставника", який, як підкреслювалося раніше, згодом був ототожнений з Самантабхадра. Шенраба був наділений титулом Тонпа (Учитель) і шанувався нарівні з Буддою Шакь-Ямуна. Духовні подвиги Тонпа Шенраба відображені в бонская фольклорі як збори спеціальних гімнів. В одному з них є рядки:
Він оголосив про дев'ять шляхах вчення бон, Щоб відкрити небесні врата для живих, Щоб змести врата руйнування для померлих, і вести життя дорогою свастики.
Священики бон використовували знак свастики (по-тибетські юн-друнг) як магічне знаряддя найбільшої сили. Це слово використовується також як титулу засновника релігії. Свастика (санскр. "Емблема щастя"), поява якої оповите таємницею, називається ще грецьким хрестом і символізує рух небесних тіл навколо Великої Ведмедиці. За іншими відомостями, свастика символізує сонце, що підтверджується фактом її наявності в тих місцях, де був поширений культ сонця.
В індійській традиції знак свастики символізує народження вогню з перехрещених прутів арат. Знак свастики чітко проглядається на стародавніх предметах, знайдених в долині Інду. Свастика є раннім прототипом "незламного знаряддя" (ваджри, по-тибетські дордже). Слово дордже ("алмаз", буквально "повелитель каменів") зазвичай перекладається як "блискавка" або "алмаз" і нині є найпоширенішим ритуальним предметом в Тибеті.
Ваджра - могутнє знаряддя індійського ватажка богів Індри (в "Рігведі" це "дубина Індри") - стало прототипом тибетського дордже. Ненецікаво простежити і тантричний лінію цієї трансформації: для грізного тантричного божества з кінською головою - Хаягриву (по-тибетські Тамдін), дружина якого Ваджраварахі тримає в руці це магічне зброю. Згідно з поширеною легендою, дордже в якості кинджала Тамдіна, званого Тамдін пхурбу, належало індійському святому, який, перенесясь по повітрю в Тибет, сів на пагорбі поблизу від монастиря Сера. Ця легенда підтверджує версію про індійське походження дордже, широко розповсюдженого магічного знаряддя Тибету. Дордже, чудесним чином принесений з Індії, зберігається в монастирі Сера поблизу Лхаси і є однією з основних святинь даного монастиря.
Всі дордже Тибету виготовлені з цього індійського оригіналу. Говорячи про свастику в різних релігійних традиціях, слід відзначити одну особливість: в традиції бон вона "обертається" справа наліво, тобто є лівосторонньої, на відміну від правобічної свастики буддизму, що символізує процес "обертання" зліва направо. Ця деталь пояснюється характерною рисою бон: робити багато речей в зворотному порядку (обходити ступи по лівій стороні, обертати молитовні барабани у зворотний бік і вимовляти мантри навпаки, наприклад, "Ом Мані Падме Хум" як "мух-ем-пад-ні-мо ").
Бонские священики ніколи не об'єднувалися в релігійну організацію якого б то не було виду. Незважаючи на те, що в пізній період сформувалися і виникли кілька бонськіх монастирів (Дзогчен-гомпа на північному сході Тибету), які б то не було чернечі організації завжди претили духу бон. Священики бон жили в середовищі мирян і виконували потреби звичайних людей. За винятком релігійної практики, вони не відрізнялися від мирян ні одягом, ні манерами.
Жертвоприношення були важливою частиною бонськіх ритуалів. Тварин і птахів (а за деякими даними в доісторичний період і людей - пізніше людські жертвоприношення були замінені фігурками з тіста) вбивали в честь різних богів і духів.
Жертовна молитва, використовувана в пізньої Ваджраяні і має, можливо, бонская походження, добре передає дух самої релігії бон: "О, ви, всі духи, демони, перевертні, привиди, злісні суті, духи безумства і епілепсії, чоловічі та жіночі небесні покровителі, а також всі інші, прийміть цю жертву і нехай буде між нами угоду, і нехай благодать і захист виходять від цієї угоди.
Обряд жертвопринесення супроводжувався суворим попередженням для простолюдинів: "Якщо ви наважитеся порушити укладену угоду, то будете розрубані і викинуті, як ці тварини, принесені в жертву! Тому будьте єдиними у своїх помислах і віддані богам небесним і земним, щоб вони могли побачити ваші чисті помисли ! " У більш пізніх ритуалах буддистів піднесення жертовних виробів Торма також залишилося дуже важливим елементом. Зображення Торма виготовляються з тіста і масла і мають різні форми (часто образи тварин чи птахів). Торма поміщаються на вівтар, а потім церемоніально розламуються і спалюються або кидаються в повітря. Мистецтвом виготовлення і підношення Торма повинен володіти кожен лама. Підгрунтя цього ритуалу, безсумнівно, відноситься до релігії бон.
Бонские жертвопринесення супроводжувалися ритуальними танцями і драматичними виставами, які перейшли пізніше в буддизм. Особливу танцювальна вистава, відоме під назвою цам, виповнювалося спеціально навченими акторами, які для зображення богів і демонів надягали відповідні маски. Ця мімічна містерія супроводжувала ритуал підношення торм. Слід сказати декілька слів "на виправдання" цієї містерії, яка багатьма західними дослідниками ототожнювалася з "сатанинськими танцями". Головною її метою, навіть якщо вона проводилася в урбанізованих монастирях, було вигнання злих духів і забезпечення благословень, що алегорично уособлює вигнання нещастя і звіщення щастя. Містерія - це лише частина ритуалу. Популярна всюди в буддійських Гімалаях, містерія цям (в Кхумбу в Непалі вона називається Мані-Рімду) є яскравим спадщиною релігії бон.
Що бере свій витік в тибетській містерії ЦАМ, дійство Мані-Рімду починається з "посвячення на життя", в ході якого життєва есенція у формі ритуальної води і магічні, дають життя пігулки лунають всім присутнім. "Дана церемонія переслідує мету відмежувати звичайне життя від сфери вищих психічних проявів. Слово ла - означає душу, яка живе не тільки в людському тілі, але також і в деяких горах, що характерно для бонськіх уявлень.
У регіоні Кхумбу розташована гора Кхумбу, яка, як вважається, володіє ла, причому, якщо "душа" гори загине, то загине і все живе в її околицях. Щоб цьому запобігти, лами навколишніх монастирів здійснюють спеціальні обряди, що включають танцювальні містерії. Стародавні бонские ритуали і містерії такого роду обов'язково включали жертвопринесення тварин, так як в ті часи підношення крові і м'яса жертв носили цілком конкретний характер. В даний час жертовні пироги Торма готують з тіста і масла, однак забарвлюють при цьому в червоний колір, що символізує кров жертви.
Знавці Тибету у розвитку релігії бон виділяють три стадії. У першій стадії, яку умовно можна назвати "дикий бон", упор робився на магію і чаклунство, які давали можливість підкорити або умилостивити шалених і шкідливих духів, що оточують людину. Друга стадія, яку називають "неправильний" або "помилковий бон", характеризувалася, переважно, чудесами і доблесними подвигами мудреців-шаманів, які приходили в Тибет з боку (по перевазі з Кашміру).
Коли тибетський цар Дри-гумцан був убитий, налякані місцеві священики, які не знають, як впоратися з несамовитим шкідливим духом, закликали на допомогу трьох магів-іноземців (з Кашміру, Душа з країни Шанг-Шунга). Один із запрошених був настільки вправний у магії, що міг літати по небу верхи на барабані; розкривати змови, заспокоюючи "божественного орла" (Гаруду); пером перерубувати залізо.
Другий маг міг передбачати майбутнє і тлумачити долю за допомогою різнокольорових мотузок. Третій маг майстерно здійснював похоронні обряди над людьми, загиблими насильницькою смертю. Всі троє були, мабуть, індійськими тантрист і Сідх. Тибетські джерела вказують на сильний вплив індійських шіваітов і Тіртхіков (єретичних аскетів) на розвиток релігії бон в цей період.
Третя стадія в історії релігії бон характеризується як "реформований", або "звернений" бон. Бон змушений був адаптуватися до буддизму як до нового, більш сильному релігійній течії. В даний час в Тибеті бонские ченці не розглядаються буддистами як чужий елемент, і їх мирне співіснування з "людьми дхарми" не викликає жодних сумнівів.
Третя стадія розвитку релігії бон продовжується і понині. В даний час, за достовірними оцінками, не менше двох третин тибетців у тій чи іншій мірі зараховують себе до традиції бон, і це незважаючи на релігійне і політичне домінування буддизму протягом більш ніж шести останніх століть.
БОН І дзогчен
У минулому номері ми розповідали про експедицію в Непал, де проводили курс навчання практикам "довгого життя" в печері Мандарави. На зворотному шляху ми відвідали один з останніх діючих на планеті монастирів Бон (куди "дивним чином" прилітав відомий дослідник лемурийцев), де задали настоятелю монастиря кілька запитань.
Реформування як ми бачимо відбувається не тільки на сакральному рівні, а й на побутовому. Коли ми приїхали в монастир наближався полудень, на монастирському подвір'ї монахи в синіх і малинових тогах (одежах) проводили диспути.
Диспут в бон-по як і в буддизмі з боку виглядає дуже видовищно. Ченці розмахують руками, пристаючи на одній нозі різко опускаються вниз і плескають у долоні як би намагаючись переконати суперника не тільки логічно, але і фізично. Тут як ніде простежується прямий зв'язок між практикою задіяння в процесі навчання або духовної практики все, чим володіє людина, а саме: мова - тіло - розум.
Престарілий настоятель, відомий всьому світу як авторитетний вчений і практик традиції Бон до моменту нашого приїзду здав свої формальні повноваження молодому, але досвідченому приймача. Як він говорив сам, сміючись "- Я тепер на пенсії". Але нас прийняв, що відбувається не з усіма паломниками. Перше питання задав я, "- Яка кінцева мета в традиції вчення Бон?". Лама посміхнувся і в свою чергу запитав, а хто ти, і хто твій вчитель?
Я відповів, що практикую Дзогчен, а мій учитель Намкхай Норбу. У той час я ще не знав, що свого часу Н. Норбу отримував деякі практики саме в цього настоятеля. Лама знову посміхнувся і відповів - "Кінцевою практикою Бон є Дзогчен, немає більш вищого стану!" Більше питань у мене не було.
Ось така красива історія, майже як по Мулдашеву ... Примітно, що у всіх монастирях буддистського толку вам обов'язково будуть всіляко робити натяки на пожертвування. Цікаво, що тут все було (як і всі у практиків Бон навпаки) - при відвідуванні настоятеля прийнято підносити кхадакі (шовковий шарф для благословення), яким зазвичай запасаються заздалегідь. Ми розраховували обзавестися ними в самому монастирі, але в цей час хранитель монастирського магазину поїхав до міста у справах і ми запитали старшого ченця чи немає у них кхадаков. Нам люб'язно їх піднесли, але навідріз відмовилися брати гроші навіть у вигляді пожертвувань, довелося їх буквально "впихати" силою до непідробним цікавістю спостерігає за цією трагікомедією ченців.
Після люб'язно запропонованого нам чаю ми вирушили в Катманду, в головному храмі йшла вечірня служба - я почув знайомі звуки мантр гучно співали ламами. Основний мантрою виголошуваної йогами практикуючими йогу розуму був звук "А" - основа всього. Ченці поверталися до первоистоку своєї свідомості, ми ж в Москву.
"Знання Дзогчен подібно перебуванню на найвищій з гірських вершин: всі інші гори відкриті погляду і позбавлені покриву таємниці, і всякий, очутившийся на цьому найвищому піку, не може бути обумовлений ніким і нічим". З тантри розділу Дзогчен впадеш.
ВИЩИЙ ДОСКОНАЛІСТЬ
У цьому номері я зважився зробити духовний подарунок читачам, сьогодні у них є можливість познайомитися з людиною, яким допомагає кожному бажаючому досягти вищої досконалості - стану Дзог-па-чен-по. Його ім'я Чог'ял Намкхай Норбу Рінпоче. У цій короткій статті не просто описано одне з найважливіших переживань великого майстра, а й вказані головні принципи Дзогчен.
"Коли я прийшов до свого Вчителя Чангчубу Дордже, то був куди як утворений в інтелектуальному сенсі. Моя голова була набита всім тим, чого я навчився в монастирських школах. Я думав, що для передачі Учення суттєво важливі складні ритуали посвячення, і став просити Чангчуба Дордже дати мені одне присвята. Я просив його дуже довго, кожен день, але він завжди відмовлявся. "Що толку? - Говорив він. - Ти й так уже отримав присвят від інших своїх вчителів. У вченні Дзогчен такі присвяти - не головне. Передача дається не тільки у формальних присвятах ". Але, незважаючи на його слова, я наполягав на вчиненні повного ритуалу посвяти, на зразок тих, що завжди давали мені інші вчителі. Я не був задоволений його відповідями: мені хотілося, щоб він надів особливий головний убір , приготував мандалу, возлил воду з глечика на мою голову або зробив що-небудь ще в цьому роді. Ось чого я щиро, від усієї душі бажав, але Вчитель все відмовлявся.
Я так довго наполягав, що він, врешті-решт, погодився і пообіцяв, що приблизно через два місяці, в день Падмасамбхави, десятий день тибетського місячного календаря, дасть мені посвяту, якого я так хотів, - посвята Самантабхадри, а також посвята мирних і гнівних божеств бардо. Насправді ці посвяти не надто складні, і досвідчений в таких речах вчитель може впоратися з ними дуже швидко. Але Чангчуб Дордже ніколи не отримував формальної освіти і не звик давати посвячення. Коли, нарешті, довгоочікуваний день настав, то посвята зайняло у нього час з дев'ятої ранку до півночі! Для початку він повинен був підготуватися, виконавши ритуал самопосвяти. На це пішло весь час до полудня. Потім він почав посвята для мене. Але, по-перше, він не міг читати текст, а потім я побачив, що він не вміє здійснювати всі ті ритуальні дії, які від нього вимагалися. Він не був знавцем у таких справах. Тому він взяв у помічники свого учня, який сам був знаючим учителем, і той приготував усе мандали і ритуальні речі. Потім цей учень почав читати текст, щоб по ходу справи підказувати Вчителю, що той повинен робити. Але коли Чангчуб Дордже дійшов до того місця, де говорилося, що слід виконати таку-то мудру, виявилося, що він не вміє її робити. Довелося перервати ритуал, щоб вивчити цю мудру. Потім йшла дуже довга молитва, звернена до всіх Вчителям лінії передачі, а під час її співу Учитель повинен був дзвонити дзвіночком і гриміти дамару; маленьким барабанчиком. Людина, що звикла виконувати ритуали, може все це зробити дуже швидко, але Чангчуб Дордже не займався такими речами, і вся ситуація стала набувати дивний оборот, перетворюючись на сущий фарс. Першим ділом, він став з'ясовувати зі своїм помічником, що написано в примітках до тексту, "Ага! - Сказав він, - тут говориться, що потрібно дзвонити у дзвоник!" Тут він узяв дзвіночок і цілих п'ять хвилин тільки й робив, що дзвонив без перерви. Потім вони вичитали, що потрібно гриміти дамару. І хвилин п'ять він гримів дамару. Потім його осінило: "О! Тепер я зрозумів! Треба дзвонити у дзвоник і гриміти дамару одночасно!" Так він і зробив, але тим часом забув, що потрібно було ще й співати, і тому за допомогою учня, який умів читати, виконав все спочатку. Адже систематичної освіти Чангчуб Дордже не отримав - він був практиком і завдяки заняттю практикою проявив свою мудрість і ясність і тому став Учителем. Отже, він провозився з цим присвятою весь день і добру частину вечора. До того часу, коли він закінчив, я був майже в стані шоку: адже я прекрасно знав, як слід виконувати посвята, і це не мало нічого спільного з тим, що відбувається.
Час вже наближалася до півночі, і всі ми дуже зголодніли. Ми багато разів заспівали разом Пісню Ваджри, короткий повільний гімн, який вводить практикуючого в споглядання завдяки об'єднанню з його звучанням, при цьому складова структура забезпечує все більш спокійне дихання. Це характерний для Дзогчен спосіб використання ритуалу. Потім ми прочитали коротку ганапуджу і поїли. Після їжі Учитель дав мені справжнє пояснення сенсу посвячення та передачі, і я зрозумів, що, незважаючи на всі отримані мною формальні присвячення, не розумів їхнього справжнього сенсу, не перейнявся ім.
Потім, протягом трьох або чотирьох годин поспіль, Чангчуб Дордже давав мені справжнє пояснення Дзогчен - не в інтелектуальному плані, а у вигляді дуже прямий і розкутою дружньої бесіди. Хоча я так довго вчився, це був перший раз, коли Учитель по-справжньому зробив пряму спробу змусити мене щось зрозуміти. Те, що він говорив і як він це говорив, прозвучало як справжня тантра Дзогчен, изреченная вголос, вільно і спонтанно. Я знав, що навіть найосвіченіші вчені не змогли б так говорити. Він говорив, виходячи з власної ясності, а не з інтелектуального розуміння. З того дня я засвоїв, що інтелектуальне освіту, яке раніше було для мене таким важливим, має всього-навсього другорядне значення. І я зрозумів, що головне в передачі - це не виконання ритуалів і присвят і не розлогі інтелектуальні пояснення. Того дня мої розумові побудови звалилися дощенту. До того ж я був повністю замкнутий у тих уявленнях, які отримав за час навчання в школі. Щоб отримати Введення, в Дзогчене необхідна передача, а Пряме Введення, який я отримав від Учителя в той день і продовжував отримувати під час всього мого подальшого перебування з ним, було типовим способом передачі навчань Дзогчен по лінії духовної спадкоємності від Вчителя до учня з часу Гараба Дордже, перший Вчителі Дзогчен, який сам отримав передачу через пряме бачення Самбхогакайі. Хоча більш проста різновид навчань Дзогчен була включена в багато напрямки бонская традиції Шенраба Міво, великим реформатором Бон, задовго до Гараба Дордже, тим не менше, те, що ми тепер називаємо "три розділи навчань Дзогчен", вперше на цій планеті і в цю кальпах став передавати Гараб Дордже. І хоча великий Учитель Падмасамбхава, який прийшов пізніше, безсумнівно, відомий більш широко, саме від Гараба Дордже він отримав як Пряму Передачу у формі чистого бачення, що долає час і простір, так і звичайну усну передачу через духовну лінію його учнів.
Великий бонская Учитель Шенраба Міво народився в 1856 році до н. е. Він реформував і об'єднав різні бонские традиції, що існували в той час, замінивши справжні жертвопринесення тварин підношенням ритуальних фігурок. Він також ввів саму ранню їх усіх відомих різновидів вчення Дзогчен (Янгдагпей Сембон), яка менш розроблена, ніж три розділи Гараба Дордже. Корінь слова "бон" означає "вимовляти" або "співати", так що це назва відносилася до всіх, хто читав мантри або виконував ритуали. Ритуальні бонские практики спрямовані на те, щоб людина могла вийти за межі подвійності і оволодіти енергією.
Гараб Дордже був повністю реалізований істотою. Реалізований істота може саме вибирати місце і час свого народження, що здається неможливим з обмеженою точки зору, властивої двойственному баченню. Приблизно в 184 році до н. е. він проявився в образі Нірманакайі, народившись в країні Уддіяна (гинув. Ургьен), розташованої на північний захід від Індії. Там він жив, проповідуючи Вчення людям і дакіні. Перш ніж увійти в Тіло Світла, Гараб Дордже дав своє останнє Вчення, в якому вся суть Дзогчен зосереджена в трьох принципах, іноді званих "Три останніх завіту Гараба Дордже". Хоча мета вчення Дзогчен полягає не в розвитку інтелекту, а в тому, щоб вивести людину за межі обмежень, в початковий стан, тим не менше, воно містить чітку і ясну, подібну кристалічній решітці, структуру взаємопов'язаних пояснень. Основу цієї чіткої структури складають Три Завіту, або Три Принципу Гараба Дордже.
Три принципу Учення Дзогчен по Гараб Дордже
1. ПРЯМЕ ВСТУП в початковий стан дається учневі безпосередньо Учителем. Учитель завжди перебуває в первісному стані, і присутність цього стану саме передається учневі в будь-якій ситуації або при будь-якій діяльності, в якій вони обидва беруть участь.
2. Учень входить до недвойственное споглядання і, переживаючи початковий стан, більше НЕ ЗАЛИШАЄТЬСЯ В сумніви щодо того, що це таке.
3. Учень ПРОДОВЖУЄ ЗАЛИШАТИСЯ В ЦЬОМУ СТАНІ недвойственного споглядання, в первісному стані, вносячи споглядання в кожну свою дію, поки не буде реалізовано, не стане реальним, те, що спочатку є істинним станом кожної людини (Дхармакайя), але залишається прихованим через двоїстого бачення. Практикуючий продовжує перебувати в такому стані аж до повної реалізації ".
Лама Карма Самт Чойлел
Використано матеріали Р. Рао в перекладі А. Іваннікова. Намкхай Норбу Рінпоче "Кристал і шлях світла. Сутра, Тантра і Дзогчен"
|
