 Коли на Заході йшла війна з індіанцями, майже жодна битва не обходилась без участі, принаймні, кількох "Бийся-ся Шайенна". Вони були з Червоним Хмарою при розгромі Фаттермана і при штурмі фургонів, багато з них брали участь у битві біля Літл Біг Хорн. Однак розгром сьомого кавалерійського полку генерала Кастера був останньою великою перемогою індіанців на північних равни-нах. Після цієї битви проти індіанців була зосереджена сильна група військ США. Американська армія завдавала індей-цям одну нищівну поразку за іншим і знищувала їх села. Північні шайени важко постраждали і були змушені здатися після того, як війська напали на їх зимовий табір і знищили все вігвами, всі запаси їжі та одягу. Їм обіцяли резер-вацію на півночі. Але замість цього їх послали на південь, майже за тисячу миль від рідних місць, в місцевість настільки нездорову, що багато з них загинули в перший же рік від лихоманки і голоду. Що залишилися в живих шайени, хворі, голодні й обірвані, зрозуміли, що їх усіх чекає та ж доля. Кілька разів вони зверталися до влади з проханням дозволити їм повернутися на свої землі, але безрезультатний-но. Нарешті терпінню Шайенна прийшов кінець. У липні 1878 Маленький Вовк, бойовий вождь, висловив почуття свого народу, коли сказав владі: "Я хочу піти звідси. Я збираюся на північ, в мою країну. Якщо ви пошлете за мною солдатів, дайте мені піти на невелику відстань звідси. Якщо ви хочете битися, я буду битися з вами, і ми залиті кров'ю місце сутички ".
Новости сайта:трансформаторы напряжения
Тупий ніж І МАЛЕНЬКИЙ ВОВК ЙДУТЬ ДОМОЙ
У легендарний похід вирушило майже 300 Шайенна. З них тільки 80 чоловік були воїнами. Решта старі, жінки і діти. Попереду були сотні миль шляху через країну, де розташовувалися великі військові сили з артилерією, стояли укріплені форти, а фермери, скотарі, рудокопи і взагалі все прикордонне населення ставилося до індіанців вкрай вороже. Найпершою і головною турботою Маленького Вовка було добути коней і зброю. Набіги на ферми і ранчо дозволили захопити потрібну кількість коней. Іноді то в одному, то в іншому місці вдавалося діставати патрони і гвинтівки. Кілька разів під час цього безприкладного походу солдати, які йшли за індіанцями по п'ятах, нападали на них, але індіанці завжди відбивали напад і йшли далі. Добре озброєний загін з форту Доджа змушений був відступити, а командував ним полковник загинув. Якимось неймовірним чином індіанці продовжували просуватися вперед, уникаючи зіткнень, де це було можливо, але борючись з запеклою мужністю, коли на них нападали. Перейшовши річку Норт-Платт, старий вождь Тупий Ніж відчув себе вдома і не пішов далі. Багато індіанці, виснажені довгою дорогою, залишилися з ним. Маленький Вовк і його прихильники вирішили продовжувати шлях. Так розлучилися ці дві групи. І про це можна тільки шкодувати. Наприкінці жовтня Тупий Ніж і його люди були виявлені кавалерією серед піщаних пагорбів Небраски. У індіанців був жалюгідний вигляд. Обірвані, змарнілі і страждаючі від холоду шайени здалися і були доставлені в форт Робінсон, де вони повинні були чекати від уряду вирішення своєї долі.
ОСТАННІ ШАЙЕНИ
Трагічні події, які відбулися у форті Робінсон, є жахливим прикладом того, до чого може призвести помилкова державна політика, що стосується індіанців. Спочатку з індіанцями зверталися добре, і вони користувалися відносною свободою. А в цей час по телеграфу між фортом і Вашингтоном йшов обмін повідомленнями і інструкціями. Нарешті через кілька тижнів рішення про долю індіанців було прийнято. Вони повинні були повернутися назад на південь. Тупий Ніж відповів: "Ви можете вбити нас тут, але ми не підемо назад". Спроби переконати індіанців не дали результатів. Виведений із себе капітан Весселс замкнув полонених у бараках і позбавив їх води і їжі, сподіваючись, що це змусить їх погодитися з рішенням уряду. Відповідь був той самий: скоріше вмруть, ніж підуть назад. У холодну січневу ніч шайени напали на варту, захва-тили гвинтівки і патрони, вирвалися з бараків і кинулися по глибокому снігу до обриву. Солдати переслідували їх. До ранку багато індіанці, занадто ослабіли, щоб далеко втекти, були співай-мани або вбиті. У снігу було знайдено 50 замерзлих тел. Минуло кілька днів, перш ніж вдалося визначити всі втрати. Було вбито 64 шайена і спіймано 78. Солдат було вбито 11 і 10 поранено. Воїнам Маленького Вовка пощастило більше. На наступний рік їх виявила армія, але до того часу політика щодо індіанців змінилася, і їм, зрештою відвели резервацію в Монтані. Так їм вдалося повернутися додому.
|
